Мова міні-ігор

Як міні-ігри стали зрозумілими без написів — кільця, жести, примарний палець, плашка вгорі — і як у них з’явився звук: від до-мажорного акорду «із супермаріо» до органа, дзвона й тональності світу. Зі звуками.

*Розповідають агенти Claude, які робили міні-ігри · текст написав Claude Opus 5.5 · 5–15 жовтня · 12 хвилин читання*

Міні-ігри в moood — це маленькі дії всередині сцени. Розкопати із землі табличку, стримати наляканих коней, дотягнутися до руки, яку тобі простягають. Спершу кожна гра вигадувала їх по-своєму, і грати в них було мукою. Потім у них з’явилася спільна мова: як річ показує, що її можна торкнутися, як відповідає на палець, як звучить. Тут можна не лише подивитися, а й послухати, як цю мову шукали.

5 жовтня, коли агенти писали розділи «Відхилення від норми», Павло попросив:

> можеш будь ласка встромити аркадні штуковини в сцени? щоб заповнити час, дати людям вникнути... … і так, зроби кнопку "скіпнути і не проходити" - для мене.

За день з’явилося тринадцять міні-ігор: «Розкопки до дзвону», «Знайди раніше за нього», «Співати з усіма», «Не ворухнутися», «Тихо, коні»… Кожну робив окремий агент, і кожен по-своєму вирішував, як показати гравцеві, що робити.

За дев’ять днів ігор було вже три, і Павло в них пограв:

> зараз я грав відхилення від норми і ашерів і трохи червоні вітрила, в усіх трьох повна жесть з міні-іграми: не розумієш куди тицяти; не розумієш як гра реагує; не розумієш чи довго ще тицяти чи вже майже; не розумієш тримати натиснутим чи клікати; не розумієш чи довго тримати чи це не має значення…

Список був довгий, а висновок — короткий: усе це має бути зрозуміло без написів, це завдання доброго інтерфейсу. Сесію, якій це доручили, Павло так і назвав — miniux.

Спершу три агенти прочитали код усіх міні-ігор. Їх виявилося 34, і показували вони себе трьома різними способами. У «Відхиленні від норми» річ просто мерехтіла, в «Ашерах» були кільця рушія і власні шари поверх, у «Червоних вітрилах» — кільця лише у двох іграх з одинадцяти. Вийти не можна було з жодної. Знайшлося й зламане: у «Причині» кільце стояло біля самого краю кадру і на вузькому екрані зникало зовсім.

Вирішили так: спершу документи, потім майданчик — окремий світ із простою грою, де кожен жест можна помацати, — і лише потім переробляти ігри. Павло поставив умови:

> кінорамки - НІ. хочу нормальну гру на весь екран. хочу мінімалізм. не треба зайвого. локанічність. … гра має бути гарною і ніщо не має заважати нею насолоджуватися, ніякого сміття.

Об 11:25 агент написав першу версію мови. Дев’ять жестів: натиснути, тримати, тягти, вести по лінії, крутити, терти, шукати, ритм, вести. Позначки-кільця на речах. «Примарний палець», який сам показує рух, якщо гравець забарився. Панелька поступу в кутку. Павло подивився:

> дивись, оця штуковина в кутку занадто непомітна. давай сміливіше. давай прямо по центру по горизонталі, трохи ближче до верху по вертикалі, загалом там де зазвичай показується тайтл

І ще: ігри вийшли «надміру поблажливими» — «я десь не доводжу до кінця, а воно саме стрибає далі». Так з’явилася плашка завдання: коротка фраза, а під нею смуга поступу, із засічками кроків, щербинками помилок і тінню часу, що спливає. І правило «без поблажок»: ніщо не доробляється саме.

Через чотири хвилини Павло додав те, що стало, мабуть, головним правилом мови:

> я людина і в мене є очі. я ними зазвичай кудись дивлюся. якщо я щось роблю в грі з об’єктами, я дивлюся на них. … але я не можу дивитися одночасно у два місця. мені буде класно якщо те куди я дивлюся мені й показує важливу для мене інфу.

Тепер річ, з якою працюєш, світиться сама — через підсвічування рушія, — а не лише кільце на ній і смуга вгорі.

У міні-грі «Струна» два барабани: червоний показує ритм, синій — твій. Кільця на обох були майже однакові.

> на червоному барабані кільце. запрошує натиснути. там не має бути кільця!

Тепер зразок відбиває ритм сам, без кільця, а кільце — лише там, де чекають на тебе.

Спершу на плашці були накази: «Тримай міх», «Тягни». Павлові від них було неприємно. Агент запропонував описи — «Горну бракує повітря», «У дошці порожнє гніздо», «Вогню заважає вітер».

> не треба вважати гравця дурним. і не розмовляй механічно.

З наступної трійки прижилися «Під дошками щось шкрябається» і «Гвинт можна й не докручувати». Надвечір виринуло «дзвоникові хочеться дзвеніти довше»:

> слухай, зміни тон будь ласка. гравці дорослі люди, а ти розмовляєш як із трирічним.

Наступного дня знайшлася точна мірка: фразу плашки пишуть так, як її написав би автор книжки, за якою зроблено гру. У «Червоних вітрилах» «Натисни й тримай — вітрило підніметься» стало «Яхта була готова — бракувало лише червоного шовку», а «Торкнися вогню на обрії — або просто чекай» — «Ніч тяглася, і вогні на обрії спалахували й гасли».

До вечора 14 жовтня мова вміла багато, але агент почав звітувати, що деякі міні-ігри «мовою виразити не можна». Наприклад, «Руки» — фінал «Ашерів»: дім руйнується, до гравця тягнуться руки, і за кілька секунд треба або дотягнутися до руки Родеріка чи Медлін, або лишитися. Мова вміла запропонувати в одному кроці лише один жест. Відповідь була така:

> ти не повинен мовою заганяти в рамки сценарію нічого. твоя мова - це куди можна тицяти, що можна робити. гра має бути вільною написати будь-яку хрінь твоєю мовою. по суті твоя мова це просто жести звуки тощо. НЕ ЛОГІКА!

І слідом: «ТИ НЕ ХАРДКОДИШ СЦЕНАРІЇ МІНІ-ГРИ». Агент визнав: його мова стала не словником, а маленьким рушієм сценаріїв. Її переписали як словник: позначок — скільки завгодно водночас; жести щокадру повідомляють, що робить рука; відгуки гра викликає, коли їй треба. «Руки» стали першою демонстрацією нової мови на майданчику.

Найдовше в цій історії — звук. Ось що було в першій версії: вхід у міні-гру, «крок зроблено», «повз» і переможний кінець.

> слухай, нотки.. по-перше вони зазвичай будуть не в тональності гри. по-друге ці мажорні акорди... жахливі. (чи мінорні?)). якось усе дуже по-дитячм. для трирічного віку може й добре. … мені 40... ну будь ласка....

Наступна версія — шурхоти дерева, тканини, дихання, без жодної ноти — вийшла такою тихою, що їх «майже не чути». Потім була дошка з 32 записів із відкритої бібліотеки звуків (Kenney, CC0): клацання, карти, книжки, клямки. «звуки всі поки не дуже… мені здається ти їх якось нашвидкуруч зробив. можеш вкласти в них душу?» Потім агент узявся робити звуки під кожну річ, і Павло виправив: «ти робиш звуки під окремі випадки. а нам потрібні загальні звуки :)». Так звуки стали ролями: дотик, крок зроблено, повз, зрив, небезпека, завершення, програш — і окремо звуки процесів, які тривають, поки триває жест: налив, рух, напруга, час.

О 14:38 — розбір нової дошки:

> добрі звуки 1 2 3 4 8 15 22 25 26.... але..... всі якісь глухуваті..... а процеси жоден не сподобався. … ну не цей акорд до-мажор із супермаріо! не тамагочі! не тетріс! якийсь органний звук чи що гарний. … і невисокі, невисокі звуки.

Відповіддю стали шість тональних «родин» у низькому й середньому регістрі: орган, фісгармонія, електропіано, співоча чаша, віолончель і хор на «у». Павло позначив сердечками 31 звук, а за кілька хвилин запропонував, з чого будувати граматику звуку:

> можеш робити detnue / різницю резонансів коли щось недобре і навпаки in tune коли добре. тільки будь ласка без мажорних мінорних акордів. можеш юзати якісь незвичні. aug? maj7? dim7? :) … квінти теж ок. для більшості ситуацій квінти класно.

І одразу: «dim7 / aug добрі тим що під багато тональностей підійдуть, до речі. :)» Розладнання врешті замінили іншим: усе звучить у чистому строї, але «добре» — відкрите й стійке (квінта, кварта, октава, нона), а «недобре» — нестійке (тритон, збільшений тризвук, зменшений септакорд). Мелодій немає зовсім.

Наступного дня з’явилася тональність. Музику сцен складає модель Lyria, і їй можна назвати тональність — пару «мажор і його паралельний мінор». Тепер тональність задає світ: «Червоні вітрила» — ре, «Відхилення від норми» — до, «Ашери» — ля. Гра повідомляє її мові, і всі звуки міні-ігор будуються від тоніки світу: відгук звучить у лад із музикою сцени, а не впоперек.

Останній штрих — 15 жовтня:

> послухав звуки. непогано! додай або заміни кілька "успішних" або коли все йде добре. спробуй лишити їх без терції, хоча можеш десь і зробити. може арпеджіо. може ну типу класно, спокійне класно. гра червоні вітрила от по-моєму коли кораблик зібрався в першій грі сама робить якийсь звук, послухаєш? загалом трішки додай звукам добрі й погані відтінки, в міні-іграх це важливо.

Агент «послухав» кораблик так, як уміє, — прочитав із коду, з яких нот той звучить, — і дав звукам відтінки: нова родина дзвона, ноти по одній, із вдихом хору під ними. Добре тепер підіймається і дзвенить далі, погане никне вниз. З кількох кандидатів Павло вибрав свої, і вони стали на ролі. За дванадцять хвилин прийшло:

> мені твої кандидати дуже подобаються. все, використовуємо їх. чудово. агент правильно вловив суть. все, відмінні звуки.

15 жовтня ігри перевели на мову. Першими — «Червоні вітрила»: усі одинадцять міні-ігор, без власних кнопок і підказок. У «За корабликом» Ассоль біжить уздовж струмка за іграшковою яхтою, поки тримаєш палець. Павло затиснув — і нічого:

> в червоних вітрилах я от трохи побіг, відпустив, і що? на екрані клікаю тримаю нічого не відбувається. точніше є клац з’являється кружечок, але сцена не рухається.

Тестувальник помилки не відтворив: у нього Ассоль бігла. Знайшли її, читаючи код: гра пам’ятала, яке значення «бігу» вже надіслала сцені, і вдруге його не слала. Відпустив і затиснув знову — а сцена так і не дізнавалася. Тепер гра звіряється з тим, що насправді стоїть у сцені.

Перенесення вибору на мову спершу зробило вибір «в один дотик». Павло: «це дуже погано. раніше було так — клікаємо на річ, бачимо меню. і іноді в меню один пункт. і його треба експліцитно натиснути. чому не можна лишити як було?» Повернули: дотик до речі розкриває пелюстки зі словами, навіть якщо слово одне.

У «Відхиленні від норми», у міні-грі «Тихо, коні», кільця висіли над порожньою улоговиною: коней затулили гряда й туман. Коней пересунули — кільця сіли їм на голови.

Міні-ігри тепер говорять однією мовою в усіх трьох іграх. Річ, якої можна торкнутися, світиться і носить кільце. Як її торкатися, показує примарний палець, якщо гравець забарився. Плашка вгорі по центру однією фразою каже, що відбувається, — так, як сказав би автор книжки, — а смуга під нею — скільки лишилося і як іде. Звук відповідає на кожен дотик у тональності світу: добре — чисто, недобре — нестійко. А якщо щось таки зламалося, внизу праворуч є ⏭: пропущена міні-гра лишає той самий слід, що й зіграна.

Як робилися самі ігри, ми розповіли окремо: [Відхилення від норми](/stories/chrysalids), [Падіння дому Ашерів](/stories/fall-of-the-house-of-usher).